Реферат на тему:
Конституційні обов’язки громадян
Тип заняття : урок-лекція
Мета заняття : познайомити з конституційними обовязками громадян України.
Наочний матеріал : Конституція України.
Хід заняття
Вчитель : Подумайте і дайте відповідь
Підберіть два-три словосполучення зі словом “обов’язок”, що відображають реальну ситуацію вашого життя, є для вас звичними (наприклад, я завжди прибираю свою кімнату – це мій обов’язок)
Чи завжди ви виконуєте ваші обов”язки? Чому?
Чи є виконання обов”язків важким для вас? Чому?
Поясніть, чи є обов”язки обмеженням ваших прав, чи ні? Чому?
Лекційний матеріал
Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов»язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовільняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де “починаються” права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.
Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки . В обов’язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов’язки є обов”язками кожної людини, що проживає в Україні, інші – тільки громадянина України ( наприклад, захист Вітчизни).
Важливим обов’язком громадянина України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65). Конституція України закріплює обов»язок кожного/кожної не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). Кожний громадянин або громадянка зобов’язані сплачувати податки і збори (ст.67). Важливим обов»язком громадянина і громадянки, як і кожної особи, яка проживає в Україні є неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя — це обов'язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.
До обов'язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України — необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.
Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).
За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.
Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. складається з 9 глав (44 статті).
Глава І. Загальні положення. — Загальний військовий обов'язок означає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу; проходження служби; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку. Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку; призовники — особи, які приписані до призовних дільниць; військовослужбовці — особи, які проходять військову службу; службовці, які проходять альтернативну службу; військовозобов'язані, які перебувають у запасі.
Установлюються такі види військової служби: строкова служба; військова служба за контрактом.
Глава II. Підготовка громадян до військової служби. — Вона криє в собі: допризовну підготовку юнаків; підготовку призовників із військово-технічних спеціальностей; підготовку до вступу до військово-навчальних закладів; військову підготовку студентів вищих навчальних закладів; фізичну підготовку; лікувально-оздоровчу роботу; підвищення рівня загальноосвітньої підготовки; вивчення державної мови; патріотичне виховання.
Глава III. Приписка громадян до призовних дільниць. — Має на меті взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби та ін. її проводять районні (міські) військові комісаріати за місцем проживання громадян, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Громадяни, приписані до призовних дільниць, вважаються призовниками.
На строкову військову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років. Призов проводиться на підставі Указу Президента двічі на рік.
Глава IV. Проходження військової служби. — Строки військової служби: для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову службу, — 24 місяці (для осіб, які мають вищу освіту, — 12 місяців), за контрактом — 3 роки; для прапорщиків і мічманів — не менш як 5 років; для офіцерів — від 5 до 10 років за першим контрактом; для офіцерів, призваних із запасу, — 2 роки, а для тих, які добровільно вступили на службу із запасу, — не менш як 3 роки.
Звільнення з військової служби здійснюється: в запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі та за станом здоров'я придатні до військової служби; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Глава V. Служба в запасі.
Глава VI. Військовий облік військовозобов'язаних і призовників. — Військовий облік проводиться за місцем проживання і поділяється на загальний та спеціальний (військовозобов'язані, які бронюються за організаціями на період мобілізації), персонально-якісний (покладається на військові комісаріати) та персонально-первинний (покладається на органи місцевого самоврядування, де немає військових комісаріатів).
Глава VII. Призов у разі мобілізації. Демобілізація. — Загальна або часткова мобілізація оголошується Президентом України з метою запобігання воєнному нападові. Демобілізація проводиться за Указом Президента.
Глава VIII. Відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу. — Посадові особи державних органів та громадяни, винні в порушенні законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу, несуть установлену Законом відповідальність.
Глава IX. Заключні положення. — Фінансове і матеріальне забезпечення військового обов'язку і проходження військової служби проводиться за кошти державного бюджету. Виконавчо-розпорядчі органи зобов'язані забезпечити військові комісаріати необхідними засобами для призову.
Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.
Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.
Хотiлося б зазначити, що другий роздiл Конституцiї України "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина" в цiлому вiдповiдає свiтовим та європейським стандартам з прав людини. Але не слiд забувати, що потрiбне не тiльки проголошення прав i свобод, але й наявнiсть механiзму їх реалiзацiї, який iснує сьогоднi далеко не для всiх закрiплених в Конституцiї прав.
Подумайте і дайте відповідь
Як ви думаєте, що є більш важливим – здійснювати свої права чи виконувати свої обов”язки?
Наведіть приклади.
Рекомендована література:
1. Конституцiя України вiд 28 червня 1996 // Вiдомостi ВР України. - № 30, 1996.
2. М.Г.Коваль, В.О.Євченко "Конституцiя України: вивчаємо Основний Закон" // Миколаїв, 1997
Обов'язок — парна категорія з правом, тому що обов'язок служить засобом забезпечення прав. Права людини і громадянина, якими б великими вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна піддаватися лише таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих демократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов'язок.
Права існують лише тоді, коли визнаються іншими громадянами держави. Свої вимоги до громадян держава формує в системі обов'язків і встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Громадяни — самі хранителі своєї свободи, напрямки та межі зовнішнього вираження якої надані в правах. Саме для того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві приймають на себе зобов'язання і виконують свої обов'язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визначено: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у котрому лише й є можливим вільний і повний розвиток її особистості». Так само, як і права людини, основні юридичні обов'язки фіксуються в конституції та інших законах держави. Класифікація обов'язків:
Особисті обов'язки можна поділити на фізичні (наприклад, утримувати неповнолітніх дітей) і духовні (наприклад, шанувати честь, гідність, національні почуття людини).
Економічні обов'язки — обов'язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби та ін.
Політичні обов'язки — додержуватися конституції і законів, захищати батьківщину та ін.
Соціальні обов'язки — обов'язок працювати та ін. Культурні обов'язки — дбайливо ставитися до пам'ятників історії культури людства та ін.
Екологічні обов'язки — берегти природу; компенсувати збитки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Зрозуміло, що до обов'язків громадян демократичних держав входить додержання законів, повага до прав і свобод інших осіб, сплата податків, підкорення міліцейським (поліцейським) розпорядженням тощо.
У деяких країнах до числа найважливіших обов'язків громадян належить участь у голосуванні на виборах в органи державної влади і військова повинність. У конституціях окремих держав йдеться й про обов'язок працювати (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін.), виховувати дітей (Італія, Росія), піклуватися про своє здоров'я і своєчасно вдаватися до лікувальної допомоги (Уругвай).
У Конституції України обов'язки громадян зафіксовані в статтях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у ст. 51 записано: «Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків».
Обов'язками громадян у Конституції України названі:
1) захист Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності;
2) шанування її державних символів;
3) проходження військової служби;
4) незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині, відшкодування завданих збитків;
5) сплата податків і зборів у розмірах, встановлених законом;
6) додержання Конституції і законів та ін.
Таким чином, використання і здійснення прав і свобод людини і громадянина є невід'ємним від виконання ним обов'язків, законодавчо закріплених державами. Правда, відповідальність за виконання деяких обов'язків не передбачається, і це при тому, що питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків особи має найважливіше значення для їхнього практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності посадових осіб, органів влади та окремих громадян права людини перетворюються не більш ніж на красиву декларацію.
readbookz.net
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.(Стаття 139 в редакції Закону № 263/95-ВР від 05.07.95)1. Глава 10 встановлює обов'язки як працівників, так і власника або уповноваженого ним органу.Обов'язки працівників, передбачені в коментованій статті, є загальними для всіх працівників підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Перелік обов'язків, передбачений в ст. 139 КЗпП України, не є вичерпним, а тому може конкретизуватись у правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах і положеннях про дисципліну праці, трудових догово¬рах, при укладенні контракту.Обов'язок — це міра необхідної поведінки, що встановлюється у відповідних нормативних актах. У залежності від виду поведінки розрізняють три види обов'язків: обов'язок активної поведінки; обов'язок пасивної поведінки; обов'язок сприймати певну міру примусу.2. За своїм змістом обов'язки працівників можна поділити на три групи:— ті, що пов'язані з виконанням працівником своєї трудової функції. Це основна група обов'язків, які можна розбити на підгрупи в залежності від того, до якої сторони трудових правовідносин належать ці обов'язки: обов'язки, що належать безпосередньо до виконання трудової функції — працювати чесно, сумлінно; обов'язки, пов'язані з виконанням встановленої міри і режиму праці — додержуватися трудової дисципліни, тобто виконувати норму праці, що виражається в робочому часі, нормах часу і виробітку; обов'язки щодо забезпечення належної якості роботи — підвищувати якість продукції, дотримуватися технологічної дисципліни, тобто не допускати браку в роботі, дотримуватися інструкцій щодо технології виробництва; обов'язки щодо охорони майна власника — дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір, контракт; обов'язки щодо охорони праці — дотримуватись вимог нормативних актів про охорону праці;— ті, що встановлюють обов'язки дотримуватися загальних правил поведінки, які б забезпечили нормальний психологічний клімат на виробництві, відобразили підвищення культури, цивілізованості працівників, а звідси — підвищення продуктивності праці;— ті, що складають обов'язки виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, що випливають із умов трудового договору, контракту. При цьому розпорядження власника повинні носити законний характер.3. Залежно від виду дисципліни обов'язки поділяються на:а) трудові:обов'язок працювати чесно і добросовісно. Чесна і добросо¬вісна праця передбачає передусім не тільки дотримання норм трудового законодавства, умов колективного і трудового договорів, а й дотримання етичних, моральних норм, що встановлені на даному підприємстві;обов'язок виконувати розпорядження власника (або уповноваженого ним органу) підприємства, якщо вони носять законний характер, — тобто ті розпорядження, що входять в компетенцію власника: обов'язок поліпшувати якість праці, що, в свою чергу веде до поліпшення якості продукції;б) виробничі:обов'язок дбайливо ставитися до майна власника підприємства, з яким укладено трудовий договір, контракт. Це означає, що працівники своїми діями не повинні допускати пошкодження, знищення майна, в т.ч. знищення через несправність інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування;обов'язок підвищувати продуктивність праці, норми виробітку;обов'язок дотримуватись вимог по охороні праці, техніці безпеки і виробничої санітарії;в) технологічні:— обов'язок дотримуватись технологічної дисципліни означає обов'язок дотримання технологічних норм, котрі включають дотримання технологічних обов'язків та використання своїх прав.4. Спеціальні обов'язки працівників відповідних професій, посад встановлюються: а) нормативними актами, що передбачають обов'язки певних категорій працівників (дисциплінарні статути, положення про дисципліну праці, єдині тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, кваліфікаційні довідники посад службовців тощо). Наприклад, у п. 4 Статуту про дисципліну працівників зв'язку України встановлені, зокрема, обов'язки працівників зв'язку: суворо берегти державну таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку.Обов'язки певних категорій працівників встановлюються в законах та інших нормативно-правових актах.Наприклад, Закон України «Про державну службу» встановлює в ст. 10 обов'язки державних службовців: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню тощо.5. Загальна система встановлення обов'язків працівників є такою: загальні обов'язки всіх працівників закріплені в КЗпП України; обов'язки працівників окремих галузей і посад встановлені в інших нормативно-правових актах; на підприємствах обов'язки працівників закріплені в статутах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, а також у трудових договорах, контрактах.
crimealawyers.com
Повноваження – обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля її співробітників на виконання певних завдань.
Повноваження делегуються посаді, а не людині, яка займає її в певний момент часу. Існує дві концепції повноважень:
1. концепція делегування повноважень (класична) – повноваження переда-ються від вищих до нижчих рівнів організації;
2. концепція прийняття повноважень – визнає існування такої влади, яка часто зменшує можливості керівників застосовувати свої повноваження.
Існують також лінійні і штабні повноваження.
Лінійні повноваження – це повноваження, що передаються безпосередньо від начальника до підлеглого і потім до іншого підлеглого.
Штабні повноваження:
- рекомендаційні – повноваження адміністрації, які обмежуються консульта-ціями, що надаються лінійному керівництву;
- обов’язкового узгодження – лінійний апарат має обговорювати ситуації з апаратом, перш ніж вчинити певні дії чи надати пропозиції вищому керівництву;
- паралельні повноваження – вище керівництво розширює обсяг повно-важень апарату, надає йому право відхиляти рішення лінійного керівництва;
- функціональні повноваження – надання права апарату пропонувати і відхиляти будь-які дії в межах своєї компетенції.
Обов’язки – необхідність виконувати покладені функції та реалізовувати мету та завдання, пов’язанні з посадою в організації.
Відповідальність являє собою зобов’язання виконувати завдання й звіту-вати за результати діяльності перед вищим керівництвом і пояснювати невдачі.
Делегування повноважень спричиняє розподіл відповідальності:
- відповідальність виконувача;
- відповідальність керівника.
6.3. Сутність і види координації
Координація – складова частина процесів управління, що полягає в узгодженні, впорядкуванні дій різних частин керованої системи.
Об’єктом функції координація є як управляюча система, так і система, якою управляють.
Призначення діяльності органів управління – забезпечити єдність дій усіх управлінських підрозділів, працівників управління та спеціалістів для найбільш ефективного впливу на процес виробництва.
Координація означає синхронізацію зусиль усього колективу, інтеграцію їх у єдине ціле, тобто це процес розподілу діяльності в часі, приведення окремих елементів у таке поєднання, яке дало б змогу найбільш ефективно та оперативно досягати мети.
Координація – це головна функція процесу управління, яка забезпечує, по-перше, його єдність та безперервність і, по-друге, взаємозв’язок усіх функцій.
КООРДИНАЦИЯ В ОРГАНИЗАЦИЯХ http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/4344/4383/
Организация является объектом управления, в котором люди и выполняемые ими задачи находятся в постоянной взаимозависимости и взаимосвязи. Для обеспечения синхронизации деятельности и взаимодействия различных частей организации используется координация. Координация представляет собой процесс распределения деятельности во времени, обеспечения взаимодействия различных частей организации в интересах выполнения стоящих перед ней задач. Координация обеспечивает целостность, устойчивость организаций.
Чем выше степень разделения труда и теснее взаимозависимость подразделений, тем больше необходимость в координации. Если работу выполняют два человека в одном подразделении, то координации практически не требуется. В малых организациях, где все работники знают друг друга, обеспечить координацию их работы не представляет сложности. В крупных организациях с высокой степенью специализации и распределения обязанностей достижение необходимого уровня координации требует от высшего руководства определенных усилий. Очевидно, что если деятельность предприятия распределена между десятками подразделений с тысячами сотрудников, то потребность в координации неизмеримо возрастает.
Различают следующие виды взаимозависимости подразделений предприятия.
1. Номинальная взаимозависимость. Подразделения, объединяемые этой взаимозависимостью, вносят вклад в общее дело, но непосредственно между собой не связаны.
Заводы-смежники, обеспечивающие самыми разнообразными материалами и полуфабрикатами, например автомобильный завод, вносят общин вклад в производство автомобилей, но являются самостоятельными и между собой непосредственно не связаны. Степень координации их деятельности минимальна.
2. Последовательная взаимозависимость. При таком типе связи работа подразделений, занятых на последующих этапах работы, зависит от работы на предыдущих этапах. При последовательной взаимозависимости требуется более тесная координация, чем при номинальной, особенно на более поздних этапах производства.
3. Обоюдная взаимозависимость. При таком отношении вводимые факторы производства одного подразделения становятся результатом работы другого, и наоборот.
Примером такого рода отношений служат железные дороги. Когда ремонтная служба заканчивает обслуживание поезда, то подготовленный к эксплуатации состав является результатом работы (выходом) данной службы. В то же время отремонтированный поезд становится вводимым фактором службы движения. Когда служба движения передает вагоны поезда в ремонт, то они становятся результатом работы службы движения и вводимым фактором ремонтной службы. Ясно, что эта тесная взаимосвязь приводит к необходимости координации работы ремонтной службы и службы движения.
При осуществлении номинальной взаимозависимости предприятия используют стандартную координацию, не затрагивающую людей непосредственно. Для обеспечения обоюдной взаимозависимости рекомендуется взаимное регулирование (отдельными и групповыми координаторами), а для последовательной взаимозависимости — планирование (работы людей и производства).
По своему характеру координационная деятельность бывает:
· превентивная, т. е. направленная на предвидение проблем и трудностей;
· устраняющая, т. е. предназначенная для устранения перебоев, возникающих в системе;
· регулирующая, т. е. направленная на сохранение существующей схемы работы;
· стимулирующая, т. е. направленная на улучшение деятельности системы или существующей организации даже при отсутствии конкретных проблем.
Наряду с согласованием деятельности подразделений предприятия координация также повышает надежность взаимодействия с внешней средой.
Проблемы обеспечения эффективной координации деятельности всех подразделений организации имеют непосредственное отношение к уровню развития связи, необходимости поддержания постоянного информационного обмена. Когда руководитель производства передает указания или иную информацию через средства связи, он должен быть уверен, что его сообщение будет правильно понято и своевременно получено. Важным является и обратный процесс передачи информации - от подчиненного к руководителю. На этом этапе бывают сбои, низшее звено не всегда знает, какая информация нужна руководству для принятия тех или иных решений. В этом заключается серьезная проблема, так как источником информации для решений на самом высоком уровне являются низшие звенья организации.
Координационная деятельность осуществляется с помощью определенных механизмов, среди которых различают такие, как: неформальная непрограммируемая, программируемая безличная, программируемая индивидуальная и программируемая групповая координация. Для осуществления координации предприятия могут использовать один или несколько таких подходов (механизмов).
Неформальная непрограммируемая координация. Часто координация осуществляется добровольно, неформально, без предварительного планирования со стороны предприятия, поскольку практически невозможно предвидеть, запрограммировать или взаимоувязать всю деятельность. Поэтому организации в какой-то мере полагаются на добровольную координацию со стороны своих сотрудников.
Неформальная координация строится на взаимопонимании, общих установках и психологических стереотипах, диктующих необходимость совместной согласованной работы и взаимодействия. Широкое разделение труда вызывает появление тех или иных производственных, хозяйственных и социальных проблем, для решения которых используется неформальная координация. Однако имеется ряд условий, соблюдение которых должно повысить эффективность добровольной координации. Такими условиями, в частности, являются:
· работник должен знать свои задачи и задачи подразделения;
· работнику следует четко представлять, что от него требуется;
· работник должен чувствовать себя частью организации и считать своими стоящие перед ней задачи.
Часто такая причастность является результатом тщательного отбора и ориентации работников. С увеличением размера предприятия, существенными изменениями кадрового состава неформальную координацию необходимо заменить на программируемую. Вместе с тем ни одно предприятие не сможет функционировать без проведения (в той или иной форме) добровольной координации.
Программируемая безличная координация. Если для неформальной координации не создано надлежащих условий или если организация слишком сложная для того, чтобы неформальные связи оказались эффективными, то руководитель может применить стандартные методы и правила работы. Можно существенно сэкономить время, если установить способ решения часто повторяющихся проблем координации в форме процедуры, плана или курса действий. Примером такого подхода могут служить предельные сроки выполнения планов. Запрограммированные методы безличной координации используются на средних и крупных предприятиях и почти всеми малыми организациями.
Индивидуальная координация. Работники не всегда одинаково понимают задачи и направления работы. Каждый интерпретирует их так, как ему это представляется. Применительно к таким различиям используются два подхода к индивидуальной координации. Первый подход связан с тем, что координацией, как правило, занимается руководитель, которому подчинены как минимум два подразделения. Он оценивает ситуацию и использует свое влияние для того, чтобы подразделения разрешили общую проблему. Если это не удается, он использует свои полномочия и устанавливает процедуру будущего взаимодействия. В той мере, в какой решение рассматривается как справедливое и реальное, оно снимает проблему координации.
Второй подход -деятельность специально назначенного координатора. В особенно трудных областях работа по координации настолько обширна, что возникает необходимость учредить отдельную должность. Приведем лишь несколько разновидностей второго подхода к координации:
· руководитель по продукту, т. е. лицо, выступающее в качестве связующего звена между всеми производственными службами, что способствует росту объема реализации продукции и прибыли;
· руководитель проекта, т. е. лицо, выступающее в качестве связующего звена между всеми подразделениями на протяжении всего срока выполнения проекта;
· представитель заказчика, т. е. лицо, выступающее в качестве связующего звена между всеми службами и постоянным заказчиком;
· специальное бюро, т. е. подразделение, координирующее получение и распространение всей информации для клиентов и заказчиков.
Разумеется, содержание специального координатора и его аппарата может вызывать рост прямых административных расходов. Координаторы же в данных ситуациях располагают достаточно ограниченными возможностями влиять на ход дела. Этот подход используется не часто, но может оказаться эффективным, когда время «поджимает» и издержки почти не имеют значения.
Групповая координация. Вопросы координации можно также решать на совещаниях групп - будь то регулярно заседающие комитеты или специально создаваемые комиссии. В ходе обсуждения должны учитываться и личные предпочтения, и групповые интересы, и задачи организации. На основе этих обсуждений принимаются согласованные решения. Комиссии часто являются единственным средством координации различных функций предпринимательства, объединения руководителей, работающих в разных подразделениях. Здесь происходит полезный обмен мнениями, принимаются решения, касающиеся нескольких отделов. Каждый может высказать свое мнение по принимаемому решению, но никто не может принять его самостоятельно, не учитывая мнения своих коллег.
При разных стилях управления имеются существенные различия в способах распределения заданий и работников для достижения целей предприятия. В табл. 12.1 показаны эти различия применительно к условному делению стилей на либеральный, промежуточный и авторитарный. С расширением предприятия структура управления становится более жестко регламентированной. Если предприятие крупное, работает, используя неизменную технологию, на устойчивый рынок, оно, как правило, стремится формализовать свою организационную структуру. Авторитарный стиль управления характеризуется большей долей формализации, большей стандартизацией и делением на подразделения по технологии или функциям. Он предусматривает высокие иерархические структуры, небольшие зоны управляемости и значительную централизацию. Координация в этом случае осуществляется по иерархии управления, на основе устава и процедур организации, а также принятой ею стратегии.
Таблица 12.1
Координация при различных стилях управления
ФАКТОРЫ | СТИЛИ УПРАВЛЕНИЯ ЫПЛП Л1ГШОЛСППП ................. ..:-........ | ||
Либеральный | Промежуточный | Авторитарный | |
Горизонтальное разделение труда | Не существует или мало используется | Использование документов, инструкций, руководств | Значительное использование документации, диаграмм, форм, руководств |
Департаментализация | Разделение по целям не слишком детализируется | Специализация подразделений | Максимальная специализация |
Использование стандартных процедур и правил | Используются минимально | Процедуры и правила в сочетании с самоорганизацией | Значительная стандартизация |
Вертикальное разделение труда | Нестрогое | Промежуточное | Четко закрепленные функции |
Высота иерархии | Плоская | Средняя | Высокая |
Норма управляемости | Высокая | Средняя | Низкая |
Уровень централизации | Низкий | Тщательное делегирование полномочий | Высокий |
Координация | Неформальная непрограммированная, групповая, использование некоторых видов технических средств | Индивидуальная, использование технических средств | Индивидуальная иерархическая, использование технических средств |
При либеральном стиле координация осуществляется неформальными методами с использованием групповых координаторов. Здесь доминируют децентрализация, большие зоны управляемости и менее высокие иерархические структуры. При либеральном стиле управления больше внимания уделяется проявлению творческих способностей работников. Все стили организации имеют ту или иную степень формализации и стандартизации, но либеральный старается свести их к минимуму и структуризовать предприятие по целям. Промежуточный стиль управления характеризуется множеством возможных комбинаций различных стилей.
infopedia.su
Обов’язки, закріплені в Основному законі, називаються конституційними. це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства й закріплена в Конституції держави необхідність, яка приписує кожній особі певні вид і міру поведінки й відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання.
Обов'язки є невід'ємною складовою частиною конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України.
1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України.
Цей конституційний обов'язок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотримання конституційної законності. Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.
2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Законом України «Про оборону України» передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.
3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.
4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням.
5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.
6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, Конституція передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.
7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків: Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей, обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.
Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку.
8. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством. Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України від 25 червня 1995 р. «Про систему оподаткування». Стосовно особливостей сплати податків громадянами, то вони визначаються законодавством України.
studfiles.net
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
директор ТОВ «Рябий пес»
______________________ Н.К. Нечипоренко
“_____” ___________________2011 р.
ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ № ____
Юрисконсульта
1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Юрисконсульт відноситься до категорії “Професіонали”.
1.2. Юрисконсульт приймається на роботу і звільняється наказом директора Товариства, за поданням начальника юридичного відділу, у відповідності з вимогами Кодексу законів про працю України. [sam id=”4″ codes=”true”]
1.3. На посаду юрисконсульта призначається особа, що має вищу юридичну освіту, та досвід роботи за спеціальністю не менше 1 року.
1.4. Юрисконсульт підпорядковується безпосередньо начальникові юридичного відділу.
1.5. У своїй роботі юрисконсульт керується Конституцією України, Кодексом законів про працю України, нормативно-правовими і законодавчими актами України, цією посадовою інструкцією.
1.6. На час відсутності юрисконсульта його обов’язки виконує особа, призначена директором Товариства у встановленому порядку. Дана особа набуває відповідні права і несе відповідальність за якісне і своєчасне виконання покладених на неї обов’язків.
2. ЗАВДАННЯ ТА ОБОВ’ЯЗКИ
Для виконання покладених на нього функцій Юрисконсульт зобов’язаний:
2.1. Здійснювати методичне керівництво правовою роботою на Товаристві, надавати правову допомогу структурним підрозділам.
2.2. Надавати висновки про відповідність чинному законодавству проектів наказів, положень, розпоряджень, договорів та інших документів Товариства.
2.3. Брати участь у роботі по оформленню договорів, готувати висновки про їх доцільність та юридичну відповідність.
2.4. Брати участь у розробці колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій та положень про підрозділи.
2.5. Складати позовні заяви, захищати та представляти інтереси Товариства у суді та інших установах.
2.6. Готувати відповіді на претензії, інші запити.
2.7. Постійно мати охайний вигляд, дотримуватися ділової форми одягу, правил ділового етикету, розпорядку трудового дня.
2.8. Тримати робоче місце і довірену техніку в чистоті і працездатному стані.
2.9. Постійно працювати над підвищенням свого освітнього та професійного рівня, бути дисциплінованим, чітко виконувати доручення, проявляти ініціативу та мобілізувати себе на виконання поставлених задач.
2.10. Виконувати всі інші вказівки начальника відділу та керівництва Товариства, що стосуються його роботи.
3. ПРАВА
Юрисконсульт має право:
3.1. Знайомитися з проектами рішень, наказами, розпорядженнями, постановами керівництва Товариства, що стосуються його діяльності.
3.2. Знайомитися з документами, що визначають його права й обов’язки по займаній посаді, критерії оцінки якості виконання посадових обов’язків.
3.3. Брати участь в обговоренні питань щодо обов’язків, що виконуються ним.
3.4. Захищати інтереси Товариства в державних і судових органах.
3.5. Брати участь оперативних нарадах, що проводяться директором Товариства з питань, що стосуються його діяльності.
3.6. Повідомляти безпосередньому керівнику про усі недоліки, виявлені у процесі виконання своїх посадових обов’язків та у діяльності Товариства (його структурних підрозділах) і вносити пропозиції по їх усуненню.
3.7. Вимагати від безпосереднього керівника та інших посадових осіб Товариства сприяння у виконанні своїх посадових обов’язків.
3.8. Підписувати і візувати документи в межах своєї компетенції.
3.9. Вимагати від керівників структурних підрозділів Товариства інформацію і документи, необхідні для виконання своїх посадових обов’язків.
3.10. Доповідати директору Товариства про всі виявленні випадки порушень працівниками і керівниками структурних підрозділів чинного законодавства, наказів та розпоряджень керівництва Товариства.
3.11. Вносити безпосередньому керівникові пропозиції щодо удосконалення роботи, пов’язаної з виконанням обов’язків передбачених цією посадовою інструкцією.
4. ПОВИНЕН ЗНАТИ
Юрисконсульт повинен знати:
4.1. Чинне законодавство України, що стосується діяльності Товариства.
4.2. Накази, постанови, розпорядження директора Товариства, що стосуються його діяльності.
4.3. Вимоги внутрішніх документів Товариства.
4.4. Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію Товариства.
4.5. Порядок оформлення та укладення господарських договорів.
4.6. Порядок підготовки матеріалів та документів у судові та інші установи.
4.7. Порядок участі в судових засіданнях по відстоювання інтересів Товариства.
4.8. Передовий вітчизняний і закордонний досвід по організації й удосконалюванню своєї роботи.
4.9. Методи передачі, обробки і збереження інформації з використанням сучасних технічних засобів комунікації і зв’язку, комп’ютера.
4.10. Методи ведення ділових бесід і переговорів.
4.11. Етику ділового спілкування.
4.12. Правила оформлення документації.
4.13. Правила внутрішнього трудового розпорядку.
4.14. Правила і норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежного захисту при роботі з оргтехнікою і у службових приміщеннях Товариства.
4.15. Вимоги даної посадової інструкції.
5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Юрисконсульт несе відповідальність:
5.1. За невиконання та неналежне виконання своїх посадових обов’язків, передбачених даною посадовою інструкцією, у межах, визначених чинним законодавством України про працю.
5.2. За здійснення в процесі своєї діяльності правопорушення в межах, визначених діючим адміністративним, кримінальним і цивільним законодавством України.
5.3. За заподіяння матеріальної шкоди підприємству – у межах, визначених діючим трудовим, кримінальним і цивільним законодавством України.
5.4. За розголошення комерційної таємниці – відповідно до діючого адміністративного, кримінального і трудового законодавства України.
5.5. За порушення правил внутрішнього трудового розпорядку відповідно до чинного трудового законодавства України.
Погоджено:
З інструкцією ознайомлені:
Юридичний помічник » Юридичним особам та ФОП » Кадри та діловодство » Посадові інструкції » 35,937 переглядівpomichnyk.org
Основні обов`язки працівника
Основний обов'язок працівника є сумлінне й ретельне виконання своєї роботи і дотримуватися наказів начальника, якщо вони не суперечать записам трудового договору або трудового кодексу.
Окрім того, працівник зобов`язаний:
За недотримання працівником встановленого порядку, правил внутрішнього трудового розпорядку, правил техніки безпеки та охорони здоров'я, правил пожежної безпеки, працедавець може застосовувати щодо працівника попередження або догану.
За недотримання працівником правил техніки безпеки, протипожежної безпеки, невиправданого залишення робочого місця, появу на роботі п'яним, або розпивання алкогольних напоїв в робочий час, працедавець може обтяжити працівника грошовим штрафом.
Крім того, працівник, який в результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, з власної вини заподіяв збитки працедавцю, несе матеріальну відповідальність (компенсація в розмірі збитку, але не більше 3-х місячної зарплати працівника). Якщо працівник навмисне заподіяв шкоду, то повністю покриває вартість ремонту.
Працівник несе відповідальність за повну суму за можливий збиток, якщо працедавець доручив йому з зобов'язанням повернути ,або для розрахунку гроші, цінні папери, цінності, інструменти, прилади або аналогічні вироби, а також засоби індивідуального захисту, робочий одяг та взуття.
Працівник який підписав договір про заборону конкуренції, не може виконувати будь-яку діяльність у конкурентного працедавця; не може бути зайнятий відповідно до трудового договору або іншого договору у іншого працедавця, що працює в тій же галузі. Працедавець, який зазнав збитків у результаті порушення працівником заборони конкуренції може вимагати у працівника компенсації за шкоду.
Основні права працівника
Основні обов`язки працедавців
Працедавець зобов`язаний до:
Крім того, працедавець не може розірвати трудовий договір під час щорічної відпустки працівника, а також з будь-якої іншої виправданої відсутності на роботі, якщо не минув строк, який дає право розірвати трудовий договір без попередження.
Працівники мають рівні права щодо виконання тієї ж функції та обов`язків.Неприйнятною є будь-яка дискримінація щодо працівників - за ознакою віку, інвалідності, раси, національності, переконань, особливо політичних, релігійних, а також членства в профспілці.
www.migrant.info.pl